сьогодні пішла на манікюр до своєї українки. дівчата у залі всі російськомовні, фіг поймеш, хто є хто - то ж вирішила заткати собі вуха навушниками і слухати своє.
в якийсь момент моя питає, чому я спала дві години і я розказала за наш фестиваль. слухав увесь зал, всі притихли.
я готувалась до найгіршого, але вірила, що врятується.
ще позавчора говорили, кинув мені пісню. найбільше мріяла сильно обійняти і чимось тепленьким відгодовувати. обіцяв, що все мені розкаже, бо по телефону нічого не сміла питати.
мій герой вчора загинув ув азовсталі. Бодька 💔
лечу з Барселони, в літаку біля мене підсідає хлопець. я дуже концентровано і напруженo читаю Плохія, бо мені здається, що хлопець московит.
через годину:
- what are you reading, may I ask?
- history of Ukraine.
- are you Ukrainian?
- yes.
- привіт, ти з Віче?
я випала 🙈
таксист о 7 ранку:
- ви живете на (…) поверсі?
(я вже подумала, що злодій/сталкер)
- а що?
- ви два тижні тому мили вікна, стоячи у вікні, я їхав машиною і кричав вам, чи вам не треба допомога.
- овва, я пам’ятаю!
- і я вас запам’ятав.
село берлін
@pl_mlnk
до нас розвертається дівчина і каже українською: вибачте, не могла змовчати, підслухала. я теж в ойті і в моїй команді я єдина жінка, а всі хай менеджери мужики.
висновки очевидні:
патріархат сам себе не зруйнує, як і русня.
українці говоріть українською: в небі чи на суші 🫶🏼
виявляється, він колись був разом з іншими студентами в офісі Віче, де я йому розповідала про нашу організацію разом з
@pl_mlnk
.
сміємось, що натрапили одне на одного.
розповідаю йому про конфу, на якій виступала, і як мало жінок у цій сфері і яка я невтомно схарена через це.
я дуже чекаю перемоги, так.
але найбільше - міжнародного трибуналу. хай він триває роками, десятиліттям, байдуже, але я хочу бачити, як кожну суку судять найстрашнішим, найпублічнішим судом. за вбитих і ненароджених. за розстріляне минуле і скалічене майбутнє. їм пизда.
сідаю в потяг, на моєму місці сидить бабуня. кажу: «перепрошую це моє місце», а бабуня каже, «але я тут сиджу», а я кажу, «це моє місце, я його купила».
вона трішки суне на бік і каже, що я худенька і так поміщусь і далі сунутись чи вставати вона не хоче 😅
до нас звертаються журналісти пояснити, чому так багато українців повертаються зараз додому. іноземцям важко збагнути, що ми любимо-цю-країну-навіть-без-кокаїну і що багато людей ладні ризикувати, аби бути вдома, бо це найбільше, що ми хочемо: наш дім.
поки я над нею стою і ставлю всім валізи на полиці, бабуня зітхаючи, мовить: «буду молитися богу, щоб не зігнали.»
але бог не поміг.
я сіла на своє місце.
бабуня на своє.
ахаха лол це мій дядько (чоловік моєї тітки, ми разом живемо в рясному)
до речі, #львів якщо ви хочете здати кров - він вас відвезе у центр здачі крові безкоштовно. його інста
@demir56mert
але всі дівчата виявились українками.
надіюсь, мій рецепт куті стоятиме цього року на столі у киянки і криворіжанки.
а на пампухи я їх запросила у Рясне, бо на чужині мені не росте тісто.
загалом зрозуміла, що мені дуже боязко розказувати про сакральне, коли не знаю, хто біля мене. навіть про пампухи: про те, що готуємо їх солодкими з маком і родзинками.
я б не хотіла, щоб якась чужинка у мене це вкрала, не знаючи як воно мені дороге
бо пампухи з маком - це святе
всі притихли і згодом одна за одною почали розпитувати за традиції: хто як робить кутю, що кладемо у вареники і пампухи, як хто колядує і вертепує…
дівчата розпитали мій рецепт куті, як я тру мак, і що робити, щоб не було лисого чоловіка і чому це повʼязано.
додому пішли голодні
хочете прикол? кажете, що демонстрації нічого не дають?
згадайте, що Віче робило проти Hugo Boss. Скандал був на всю Німеччину.
Ну всьо, нарешті виходять з рашки.
Дякую титанам
@B4Ukraine
за все, що вони зробили.
наступна станція вихід Mondelez (продукція Milka)
This week, the German fashion brand
@HUGOBOSS
agreed to sell its Russia business to its local wholesale partner Stockmann. As a coalition of over 90 civil society organizations actively urging Hugo Boss’ withdrawal from the Russian market, B4Ukraine considers this a step in the
вдягла кульчики, які Богдан мав мені подарувати на день народження, але не встиг.
його мама тримала їх завжди з собою, у тривожній валізі, на думці, допоки вчора не передала їх мені.
і купила квітку, бо Богдан завжди дарував мені квіти 💔
як. це. пережити.
напис на хустці: «Я не умру від смерти, я умру від життя» Михайль Семенко
Восени все щемко, а весною все по-новому. І біль новий, і радощі нові. І все на світі нове, а війна, бляха, та сама.
хоча моє покоління вже давно і надто швидко подорослішало, зізнаюсь, мені пішов час, щоб прийняти: мені за тридцять
а недавно дивилась в себе і зрозуміла, що моя внутрішня дитина щаслива, якою я стала дорослою.
юне дівча радіє, якою я стала жінкою. мабуть, пора так себе назвати
уявляєте, ми запустили аналог «банок» в Німеччині німцями (від стилістів до юристів) і він залетів, що за два дні ми зібрали більше планованої суми за місять!
(зараз вже під 40.000євро маємо.)
моя маленька мрія здійснилась. але, як завше, це лише початок.
порадійте за нас 🥹✨
😱🔥Wir freuen uns sehr, bekannt geben zu können, dass wir mit eurer unglaublichen Unterstützung unser Spendenziel von 30.000 € übertroffen und dies in nur zwei Tagen erreicht haben! 1/11
в україні мене називали перфекціоністкою і казали, що мені буде дуже важко в житті.
в німеччині це назвали старанністю та відповідальністю і дуже сильно цінують.
здається, корінь наших проблем в тлумаченні понять.
п.с. важко в житті мені так і не стало, все чекаю 💁
30 секунд вашого часу
-ми ініціювали петицію до німецького уряду, щоб розслідувати і повернути українських дітей з росії
-нам бракує 7 тисяч підписів
-у нас лише 2 дні. якщо не підписуємо - 44 тисячі підписів згорять, справу не розглянуть
підпишіть 👉🏼👈🏼
віднедавна почала зауважувати, як ми складаємося/переплітаємося руками і це справді щось особливе. руки багато, про що говорять, а якщо не говорять - то це просто красиво. руки!
згадались заодно липневі фотки.
це дуже дивно казати, коли у нас війна, але це найгарніша осінь за все моє життя. і це усвідомлення дуже апокаліптичне (таке враження, що я проживаю найкращу осінь, бо це востаннє)
#львів
сусідка, 26-літня Віка, потрапила в автокатастрофу. зараз без свідомості у дуже критичному стані і потрібно багато рідкісної крові - перша група мінус
якщо можете здати: будь ласка, йдіть у лікарню на топольній, лікарка Лесищук Марта, для пацієнтки Вікторії Чернецької
🙏
він сам турок - моя тітка його отак дуже лагідно українізувала, як бачите 🥰
тут про нього ролик, де ви зможете також побачити кусок моєї сім‘ї і ряснянської хати.
шок-контент.
на фото ви можете побачити, що робить з людським обличчям наука і німецький універ за 1 рік.
першу світлину я зробила, щоб зафіксувати початок своєї магістерки в технічному універі. друге фото - рівно рік опісля.
поверніть мені мою наївність. знання можете залишити
всьо, запускаю волосся, казала собі.
- о, привіт, марта, така класна в тебе стрижка. ти маєш ножиці? о, втни мені теж коротенько. нічо страшного, що нема гребінця, просто відріж та й все ;)
сьогодні наш друг картвел Василій вирішив вперше (?) дати промову українською. Це було так щемко, бо казав, що для нього це дуже хвилююче, бо українська така гарна і стільки поколінь московити намагаються її знищити.
але тепер нею говорить грузин у Берліні 🥹💔
@VitscheBerlin
сиджу в бібліотеці, підсідає хлопець, розкладає сонм книжок і паперів, зітхнувши, кладе на це все свою голову. спить близько години, піднімає голову, зітхнувши, складає все назад у портфель і йде геть.
проводжу його поглядом і мовчки заздрю його властивосям засвоювати матеріал.
у батьків Боді не залишилось більш нікого. це був їх останній син.
Богдан вистояв до кінця і проходив це пекло свідомо за нас усіх. його батьки проходили разом з ним, і йдуть далі, та вже самі.
найменше, що ми можемо для них зробити:
5167 8032 2094 0279
Кріль Сергій, ощадбанк
вчора вперше за рік зустрілась з подругою-німкенею. за годину розмови вона так налякалась, що запитала, чи я можу звернутися до психолога.
Jesus, невже іноземці розраховують, що ми будемо дурачитися і прославляти життя на фоні усіх страшних щоденних новин? я взагалі ок, якшошо.
- до речі, можете завести собі у дім кота.
- але ж у контракті пише, що тварин заводити не можна!
- тварин не можна, а котика завжди можна. ніхто вам не може заборонити мати кота ;)
берлін, я тебе абажаю. можете мене привітати :)
цього року кілька моїх знайомих і друзів втратили найцінніше у житті - їхню маму.
це ніби забрати землю з-під ніг і провалитися. я не можу уявити, як це боляче. але я знаю, що, коли вмирає чиясь мама - цьому може бути моя винна
пам‘ятайте про це щоразу, коли вас «заїбав карантин»
yesterday we got a chance to see the real faces of pro-putins supporters in berlin or so-called “cultural elite” that was enjoying good vibes after Anna Netrebko’s performance - an opera singer, putin’s supporter and propagandist.
enjoy the show✨
ми створили меседжі, які мали побачити усі берлінці. без болючих фотографій, до яких усі вже так звикли, а просто плани на рік українців vs. німців.
«я хочу проводити більше часу з друзями» - «я хочу, щоб мої друзі були живі»
«я хочу мандрувати світом» - «я хочу додому»
You may have noticed these posters in Berlin, you saw them, and you've been sending them to us, and now it's time to tell you about this project that we worked on in December. 🧵
вчора говорили з колегами з інших країн, як вони вигоряють через активізм і через довбання свинцевої стіни. пролуналла думка, що треба бейбі степс, а я твердо переконана, що нам усім варто забути про бейбі степс, поки Україна воює.
довбати скалу, заповнювати собою простір, єбшт
що мені подобається у данцях:
не приходять на роботу до 8 ранку (як німці), щоб вимахнутися.
а найголовніше:
"ми хочемо, щоб ти турбувалась про себе. знайди ритм, в якому тобі найкомфортніше. ми не працюємо тут, як того хоче маскулінний світ, ми працюємо так, як добре нам"
❤️
коли зробила над собою зусилля і прийшла в неділю у бібліотеку, а там місця нема навіть на підлозі.
божеееееее
зроблю хоч селфі, раз маю такий класний чокер і таку гірку печаль
росіянці в берліні не дають спокійно жити, країна-гній ще існує, під хатою знову написали проросійські гасла, додому відправляють замало леопардів і ще десять тисяч причин, щоб накачати собі біцушку
ходила до дерматолога записатися на огляд родинок (типу перевірка на рак шкіри). мене записали на найближче віконечко - 10 січня, 2025.
завжди дивуюсь, як німці все ще живі з цією системою 😅
сьогодні, рік після того, як загинув Богдан в Азовсталі, ми його нарешті поховали. Богдан вдома.
у травні народився, у травні загинув, у травні ми отримали його тіло і він повернувся додому.
обіймаю через усі світи і засвіти. люблю. пам‘ятаю навіки 💔
моя прабабця ледве пише, але далі шле мені паперові листи, загорнуті у саморобний конвертик.
(завжди боюсь їх читати, бо кожного разу плачу)
вона завше пише з двох сторін і їй завше бракує місця на заключне речення (іноді два), тому вона пише їх ще збоку, на полях.
серце 💔
мій Бодька 💔
у перші години війни подзвонив мені, застав мене у сльозах, а сам бадьорий, натхнений, сказав, що довго до цього готувався, що все буде добре, щоб я вірила йому.
він вистояв і зробив неможливе. Боді більше немає, але його історія триватиме, я обіцяю.
@anny_more
@narik_aliev
він передає усі кошти. і навіть більше. за свої гроші купував машини, здавав вже чотири рази кров на ЗСУ, займається безкоштовно перевезеннями, тощо. він мій дядько
я вкотре переконалась, що усього можна досягнути, якщо сумлінно працювати.
ні, мені не пощастило і я не везуча, я важко працювала і заслужила.
мене (гуманітарія?) взяли на елітну магістерку в найкращий університет (технічний!) німеччини. на яку брали лише 20 людей з усього світу.
Сьогодні на кожній могилі горить свічка. Це вогонь пам’яті та любові.
В День всіх святих ми вшановуємо тих, хто вже не з нами, тих, хто віддав життя за Україну
Світла Пам’ять🕯
я знаю, що в це дуже важко повірити, але образ богині-берегині як взірця жіночності (та ідея матріархальності українців) це просто художня вигадка 80х років минулого століття, коли не стало ідеологічних орієнтирів і моделі для наслідування.
Оксана Кісь ❤️
говорила з американцем, бабуся якого втікала з України підчас війни, коли їй було 15.
сказав, що вона наче побудувала нормальне життя, але в ній повсякчас відчувався протяжний глибокий смуток.
я носилась добу з цією історією, і зрозуміла, що скоріш так і виглядатиме моє життя.
рандомна розмова на вулиці Львова:
- ви виглядаєте, як художниця. ви художниця?
- ні.
- боже борони, музикантка?
- ні.
- а хто ви? тільки не кажіть, що мудра жінка. бо це оксиморон.
- даруйте?
- ну є людина, а є жінка. мудрою може бути лише людина.
- мізогініст?
- реаліст.
🫠
вестерни нам кажуть, що ми не знаємо, що таке війна. діти, кажуть, ви не знаєте, що це таке.
пев��о, треба було нам прочитати ремарка, як вони, щоб зрозуміти, а не сидіти під обстрілами і воювати. але, стоп, ми ж і ремарка колись читали теж. бісе.
навпаки - вдавати, що в тебе все чудово і ти любиш світ, було б неадекватно.
коли я кажу, що світ єбанутий - I mean it. намагатися переконати себе в протилежному - самообман і заспокоєння.
либонь, це те, чим займається більшість німців, бо інакше я не можу зрозуміти їх здивування
мені подзвонив друг офіцер. розплакалась, почувши його бадьорий, бойовий, впевнений голос.
каже, що Україна ще ніколи не була такою цілісною. Схід і захід вперше єдині. Військові впевнені, що ми відвоюємо свою землю. І на той раз вона буде по-справжньому НАШОЮ.
підбиваю маму з бабцею, щоб ті в‘язали светри, бо мої светерики від мами багато, хто хвалить. мама те діло страшно любить, а в бабці з в‘язанням светрів був її перший бізнес 50 років тому. ось кілька варіантів, що мама зробила. перший, до речі, топ (короткий)
перехворівши короною, в мене почалось щось схоже на депресію. я на етапі, коли почала це визнавати і сприймати серйозно.
написала про депресію мамі. реакція: давай я приїду до тебе, будемо тебе витягувати і лікувати.
тішить, як вона серйозно ставиться до цього і не знецінює 💔
рік тому пережила найгірший (so far) період в житті. дивлюсь зараз на себе і розумію, що зараз, ймовірно, проживаю свій найкращий час. не йму віри, скільки людина може прожити за один рік, просто не налазить на голову..
тому, якщо вам зараз дуже зле, повірте, це тимчасово 🙌
не можу не розказати вам про одну жінку, яка створила мій світ і навіть на відстані робить його ще кращим.
почувши, що наша сусідка їде в копенгаген, взяла і зв‘язала мені светрик впродовж двох днів!
я зараз в ньому - і це ніби вона обіймає мене, моя мамочка ♥️
буває, на роботі відписую листи науковцям з усіх-усюд. і серед них є мусульмани.
напочатку вони пишуть dear sir, а коли я підписуюсь Вікторія - в наступному листі пишуть dear commіttee member.
бо це блін легше вмерти, ніж визнати, що ти переписуєшся з жінкою, від якої залежиш.
два місяці, як я веду свій відділ і ще чотири до кінця випробовувального періоду.
мої думки: я фейлю, мене не залишать на цій посаді.
реальність: моя керівниця подає мене в приклад молодим жінкам, щоб ті просили у мене кар'єрних порад і як їм стати експертками, як це зробила я